23/08/07 ЯКІ СЛОВА, ЯКИЙ КУРАЖ, ЯКИЙ ГЛИБОКИЙ ЕПАТАЖ!

 

23/08/07 ЯКІ СЛОВА, ЯКИЙ КУРАЖ, ЯКИЙ ГЛИБОКИЙ ЕПАТАЖ!

Деркач Андрій Леонідович



Останнім часом вже чомусь не звертаєш уваги на зміни у виборчих списках, перехід між політичними таборами окремих особливо незаангажованих постатей.
Слід відзначити, що в Україні з рештою з’явився прошарок інтелігентних політиків середнього рівня, які власне політикою не переймаються, а вбачають у ній природний сегмент свого бізнесу. Свого неперевершеного шарму набуває цей процес у середовищі вітчизняних медіа–магнатів, відображаючи їх сутність і здатність до опанування читацькою аудиторією.
Як повелося, кожна з більш-менш розвинених комерційних структур, котра хоч би як наближена до інформаційного середовища, з часом набуває певного політичного забарвлення, виконуючи інформаційно–пропагандистське замовлення якоїсь конкретної громадсько–політичної єдності.
Скажімо відверто, дивлячись один одному в очі. Ну хто не крав? Хто не списував “партійне бабло” на горе–пасквілі, особливо під час виборчих перегонів? Як у популярній пісні співається: “а кто не бабник? Да тот, кто женщины не видел никогда!”
Шаркаючи по давнім паркетам на Грушевського 5, багато хто виношував амбітні плани щодо піднесення власної персони догори, ближче до щабелів, де спокуслива влада вже не з далеку всміхається своєю позолоченою посмішкою і шепотить на готові для будь–якої “лапші” заради неї вуха про любов народних мас та про велич, з якої стають реальними всі мрії.
Але, як то часто виходить, не все в житті вдається і то далеко не всім.
Оті ж скрипучі коридори будинку під великим скляним куполом також можна звинуватити у породженні цілої касти кон’юнктурних політиків, які перш за все захищають свій бізнес, свої заощадження.
Однак, надалі мова піде про людину, характеризуючи яку навряд чи можна назвати її виключно кон’юнктурною.
Ця, не дивлячись на незначний для політика вік, непересічна людина з чекістським досвідом була чи не єдиною в своєму роді прикрасою виборчого списку Соцпартії. Наявність такої людини в соціалістичній фракції парламенту свідчило тільки про одне: ця фракція, не дивлячись на початок процесів її омолодження, залишається однією з найвпливовіших.
Проте, час все змінює, розриваючи безжально старі союзи і утворюючи нові на їх ще гарячих руїнах.
Головним героєм нашого сьогоднішнього оповідання, як ви вже напевно здогадалися стане Андрій Деркач, улюблений і єдиний син видатного “есбеушного” генерала Леоніда Івановича, котрий вже довгі роки “удить рибу” на пенсії, але іноді, як той смутний підводний човен, піднімає перископ, подивитися: а що ж там на владному Олімпі відбувається.
За ці довгі роки дуже багато що змінилося, але, як всім відомо, є речі, які не змінюються ніколи. Один раз спробувавши помірятися силами з політичними супротивниками, вже не можеш зупинитися навіть для того, щоб перевести дух.
З джерел у середовищі колишніх “гебешників” Андрія, як свого колишнього колегу, цілого майора (чи то мабуть вже підполковника!), намагаються характеризувати або добре, або ніяк. При чому це не залежить від кількості випитого спиртного (їх негідників цьому напевно учать).
Не дивлячись на те, що батько вже давно на пенсії, а також беручи до уваги власний вихід з лав “контори”, Андрюша полюбляє покористуватися послугами “есбешних” лікувальних закладів та рекреаційних центрів, зокрема, у м.м. Ворзелі, Саки, Форос, Євпаторія, Ялта. Ви не повірите, але все це безкоштовно, тобто за наші з вами, шановні читачі, кошти, якщо ви сплачуєте податки.
От і цього року, поки нависала туча з прокурорськими перевірками над НАК “Енергоатом”, який був услужливо “вибитий” соціалістами у “януковичів”, Андрій Леонідович, не довго роздумуючи, пішов на лікарняний і для зайвої достовірності переїхав на пару тижнів з прекрасної двоярусної київської квартири у забите Богом містечко Ворзель (неподалік від Києва), вимкнув свій “головний мобільник” і придався теплому контакту з природою.
Однією з причин, чому колишні колеги намагаються уникнути розмов про Андрія та його батька, на мою думку є те, що в середині “контори”, не зважаючи на істотне її оновлення і омолодження впродовж останніх років, все ж лишилися люди на достатньо високих посадах, які беззаперечно віддані родині Деркачів, контролюючи старі, давно розкручені бізнесово–контрабандні схеми, одним з учасників яких був видатний колишній вітчизняний владний функціонер А.Бакай, котрий вже близько двох років “переховується” у Москві від “недружнього” “помаранчевого” політичного режиму.
І от влітку 2007 року напередодні нових дострокових виборчих перегонів відбувається цікава, але цілком закономірна подія: Андрій Леонідович намагається “пролізти” у виборчий список “Народної самооборони” і веде напружені переговори з Юрієм Віталійовичем. Цей факт свого часу добре розтрубили мас–медіа.
Однак і у Юрія Віталійовича є впливові і добре інформовані друзі в компетентних органах, які щиросердо розповіли головному самооборонцю, що деякі колишні його колеги–соціалісти намагаються потрапити до його громадського руху щоб сформувати там свій центр впливу, який у першу чергу зосереджуватиметься персонально на ньому. Маючи достатньо компрометуючої інформації на Ю.Луценка для того, щоб примусити його діяти у вигідному їм напрямку, вказана група, активним членом якої (тільки не дивуйтеся) був саме Андрій Леонідович, мала стати інспіратором виходу “Народної самооборони” з “помаранчевого” мега–блоку у разі недотримання раніше досягнутих Б.Колесніковим і представниками “Нашої України” домовленостей щодо післявиборчої України 2007 року.
Саме А.Деркач мав зіграти роль такого “Троянського коня”, аби догодити своїм новим політичним партнерам в особі Б.Колеснікова та Р.Богатирьової. Але щось пішло не за планом і про вказану витівку стало відомо впливовим функціонерам “Нашої України”, які, захищаючи виключно своє політичне майбутнє, наполягли на неприпустимості таких контактів з екс–соціалістом Деркачем, якому у вдячність за спробу і за наявний інформаційний ресурс (ТРК “Ера”, Видавничий дім “Телеграфъ”) надали місце у прохідній частині виборчого списку “регіоналів” на достатньо пільгових фінансових умовах, оскільки Андрій виношує наміри і надалі продовжити встановлення одноосібного контролю над НАК “ЕнергоАтом”.
А ви кажете про політику, про любов народних мас! Нічого особистого, виключно бізнес.
Тісно стало Андрію Леонідовичу в лавах СПУ. Кажуть, що саме він організував неофіційну допомогу своїх колишніх російських колег Ярославу Мендусю у придбанні отрути для Василя Цушка. Консультацію навіть організував, як застосовувати, як не вбити і як самому не пошкодитися. Серйозний препарат вони там головному міліціянту набовтали. І його тезку його Ваську Волгу з виборчого списку партії поперли бо дізнався забагато про ці “дорослі” ігри. Виключити з лав партії В.Волгу поки що не осмілилися, бо хто ж іще гроші даватиме на премудрості Сан Санича, а з виборчого списку таки поперли.
Побажаємо удачі Андрію Леонідовичу в його нелегкій публічній справі, оскільки у новому для нього, агресивнішому за “соціалістичне” середовищі буде вкрай нелегко утримати свій бізнес у недоторканості, а свій імідж не спаплюженим.


Создан 23 авг 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником