csi.io.ua :: Гостевая книга

 
Всего 4 сообщений

 
 Интересно прочитать2014-01-26 17:07:21
baikiua.io.ua/story

bankomat.io.ua/story

bases.io.ua/story

betepah-xb.io.ua/story

cdk.io.ua/story
 
 Agovtyshev2009-08-05 11:17:40
Про Кирила і Україну… 27 липня п.р. з пастирським візитом до України прибув Патріарх Московський та Всея Русі Кирило. Головна мета візиту, за його словами, насамперед духовна підтримка пастви Української Православної Церкви, спілкування з єпископами, мирянами, духовенством, вихованцями духовних шкіл для налагодження взаємовідносин та подолання розколу у релігійному житті України і не передбачає широких політичних контактів. Проте, з перших хвилин перебування Кирила в Україні стало зрозуміло, що візит носить суто політичний, замовний характер в контексті забезпечення геополітичних інтересів Кремля. Під час зустрічі з Кирилом, Президент України намагався переконати російського патріарха, що найбільше прагнення українського народу – жити в об'єднаній єдиній помісній первоапостольній церкві. Говорив, що православне роз'єднання є не лише церковною проблемою, а ще така ситуація впливає негативно на соціальну стабільність та духовну єдність українців у цілому: «Важко говорити про стабільність, національний суверенітет, коли не заходиться порозуміння між провідними православними конфесіями». Втім, Кирило одразу дав зрозуміти, що Російська православна церква (РПЦ) ніколи не погодиться надати автокефалії УПЦ. Далі більше, під час перебування на Донбасі та в Криму Кирило у своїй проповіді висловився про збереження духовного єднання «великой восточнославянской цивилизации» під головенством Московського патриархату. Для кожного мислячого українця стало абсолютно прозорим те, що патріарх прибув не допустити виходу УПЦ з під крила Російської Федерації. Нинішня політика РФ не є чимось новим, оскільки цілком збігається з доктринами радянського уряду під керівництвом І.Сталіна, забезпечити єдиний контроль за діями православної церкви під патронатом спецслужб. Свого часу, виконуючи вказівки І.Сталіна, органи НКВС репресували та закатували духовенство Української автокефальної православної церкви. На підтвердження хочу навести коротку історичну довідку з цього приводу, яка базується на офіційно визнаних фактах. Українська автокефальна православна церква була заснована у жовтні 1921 р. в ході проведення Всеукраїнського православного церковного собору (понад 500 делегатів), скликання якого було ініційовано громадським об’єднанням “Всеукраїнська православна церковна рада”. Оскільки, у згаданому соборі відмовилися приймати участь ієрархи Руської православної церкви, його ініціатори прийняли рішення про здійснення хіротоній єпископату для цієї конфесії пресвітерами - т.зв. “білим духовенством” (одружені священики) або монахами. При цьому, обґрунтовували це рішення одним з Апостольських правил раннього християнства. Главою УАПЦ, після відповідного висвячення на митрополита Київського і Всієї України, було обрано Василя Липківського (до хіротонії - протоієрей), який провів першу службу українською мовою у Михайлівському соборі м.Києва. Керівництво УАПЦ укріпило свій авторитет серед віруючих. Зокрема, за офіційними даними у 1927 році церква об’єднувала близько 1300 громад, що становило 15 % від усієї кількості релігійних общин. Проте, з середини 20-х років минулого століття УАПЦ стає об’єктом репресивних заходів ГПУ-НКВС. Починаються арешти духовенства та єпископату церкви (тільки в 1926 році заарештовано понад 100 священиків автокефальної церкви). Частина єпископів УАПЦ проходила у 1929 році по сфабрикованій кримінальній справі, порушеної стосовно організації “Спілка визволення України”, які в подальшому зазнали кримінальних покарань (заслані до таборів, закатовані, розстріляні). Перший глава церкви митрополит В.Липківський був усунутий з посади предстоятеля УАПЦ у 1927 році (в 1938 році розстріляний), а на його місце обрано лояльного до влади митрополита М.Борецького (в подальшому також був репресований). У зв’язку з політичними репресіями та арештом більшості ієрархів церкви у 1930 р. УАПЦ була ліквідована. Частина рядового духовенства, яка уціліла від арештів цієї церкви емігрувала на територію Західної України (була у складі Польщі), а потім в інші європейські країни, США та Канаду. В подальшому вони підтримали ідею відновлення УАПЦ в екзилі із центром в США. До 1993 року її очолював патріарх Мстислав, який у 1990 році прибув в Україну і скликав Всеукраїнський собор цієї церкви. Думається, що висновки істориків є більш ніж переконливими, а особливо повчальними мають бути для тієї частини наших співгромадян, які з благоговінням сприйняли факт приїзду Кирила в Україну та щиро вірять у його благі наміри. Доки в РФ пануватимуть імперські настрої, які останнім часом набирають загрозливих обертів, Україні немає сенсу навіть очікувати конструктивної позиції російських церковників в питаннях створення помісної церкви у нашій державі. Так само, як ФСБ успадкувала всі вади КДБ так і російські церковники, котрі доречи досі повністю підконтрольні і підзвітні спецслужбі ніколи не змиряться з існуванням Незалежної європейської держави – Україна. Недарма у випуску новин журналісти телеканалу «1+1» звернули увагу, що єдиний з лідерів світових церков – Кирило не обтяжив себе вивчити бодай кілька слів привітання українською мовою, навівши на противагу пряму мову і папи Римського, і Варфоломія, котрі виявили значно більшу повагу до України. Можливо хтось скаже, що це не суттєво, але як на мене, дуже показово. А тому не варто очікувати від візиту Кирила позитиву, адже його дійсна місія внесення розколу та продовження наміченої І.Сталіним руйнівної політики по відношенню до українського православного руху.
 
 Небайдужий - Харків - Україна2009-08-05 10:57:43
ПОСЛІДОВНІСТЬ ТА ПРИНЦИПОВІСТЬ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В ПИТАННІ ВІДНОВЛЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ Приємною відмінністю від діяльності інших державних, в тому числі й науково-дослідних, організацій є той факт, що очолювана Валентином Наливайченком Служба безпеки України проводить не хаотичну чи спонтанну, а систематичну й послідовну роботу в напрямку розкриття історичної правди. При цьому СБУ принципово відійшла від політичної доцільності чи досягнення політичних вигод, і це принципова позиція В.Наливайченка, яку повністю підтримує і Президент України, і суспільство. Виходячи з результатів проведеної спецслужбою роботи, вже ні в кого не залишається сумніву, що історична правда – одна для всіх, незалежно від приналежності до національності чи релігії. При цьому очільник СБУ пан Наливайченко неодноразово наголошував на необхідності та запрошував до співпраці будь-які інституції – як західні, так і східні. І якщо Захід з розумінням сприймає необхідність висвітлення не надуманих радянською пропагандою фактів, а саме історичної правди, то стосовно північного сусіда, незважаючи на всі ініціативи СБУ, питання залишається відкритим. Підтвердженням розуміння та кроків на зустріч одне одному є факт підписання між СБУ та Інститутом національної пам’яті Республіки Польща Договору про співробітництво в архівній галузі, завдяки якому, без сумнівів, буде розставлено багато крапок над “і”, в тому числі у ряді спірних історичних протиріч. Нажаль, з боку Росії ініціатива Валентина Наливайченка поки не знайшла розуміння і питання співпраці до сьогоднішнього дня залишається відкритим. Можливо, причиною тому є прикута увага росіян до виконання в Україні іншої місії – візиту до нашої країни “месії” Кирила, який, не маючи нічого святого за душею, намагається використати світлі почуття вірян для відстоювання геополітичних інтересів Російської Федерації та її великоімперських амбіцій. І байдуже Кремлю, що Служба безпеки проводила виїзну виставку в РФ з метою висвітлення нелюдських злочинів тоталітаризму, а московському патріарху було передано збірку матеріалів з архівів спецслужби про репресоване духовенство Українського екзархата РПЦ. Передача матеріалів, на вивчення яких потрібно ще дуже й дуже багато часу, відбулася за вказівки Президента України. Але чомусь закрадається сумнів, що навіть маючи на руках документальне тому підтвердження, Росія здатна визнати злочини проти людяності та відступитися від обраної агресивної лінії поведінки по відношенню до України. Дуже хочеться зробити помилковий висновок, але, ні – не достукатися. Визначальним фактором відмови РФ від співпраці в ім’я справедливості є відсутність з боку Кремля зацікавленості в історичній правді, В.Наливайченко намагається відтворити. Шкода, що очільники РФ не прагнуть справжніх демократичних перетворень, годуючи власний народ НКВДістько-сталінським історичним сурогатом. Немає сумнівів, що з часом Росія зрозуміє помилки і відмовиться від спроб будувати майбутнє на брехні, але поки маємо невтішні результати, а також Кирила-брехуна, який прагне втілити в життя Сталінську мрію – загнати всіх православних вірян під нагляд спецслужб. З Україною вже цього не вийде, поступ демократії не спинити, і запорука цьому – діяльність СБУ та В.Наливайченка по відтворенню історичної правди часів тоталітаризму.
 
 фівур - Київ - Україна2009-08-03 13:27:52
Сьогодні у приміщенні Інформаційно-довідкової зали електронного архіву Служби Безпеки України відбудеться урочисте підписання Угоди Головою української спецслужби Валентином Наливайченком та Головою Інституту національної пам’яті Республіки Польща Янушем Куртиком про співробітництво в архівній галузі між СБУ та ІНП РП. Ця непересічна подія стала черговим етапом послідовної та системної роботи Служби безпеки та безпосередньо Валентина Наливайченка з відтворення історичної справедливості часів тоталітаризму. Суть угоди полягає у спільному вивченні архівів, що стосуються "голодоморів і політичних репресій тоталітарного комуністичного режиму з 1917 по 1990 рік". Раніше Служба безпеки України добровільно передала польським історикам частину своїх раніше розсекречених архівів, що стосуються сталінських репресій на території України. Серед наданих польській стороні архівів є, до прикладу, внутрішня переписка українського НКВД від 1935-1936 років, що стосується розслідування справи "Польської військової організації" та інших справ "польських контрреволюціонерів і шпигунів". Значна частина документів розповідає про переселення в 1936 році 70 тисяч етнічних поляків і німців з Вінницької і Київської областей в Казахстан. Також, українська сторона передала відомості про польських військовополонених, які опинилися в таборах НКВС на території України в 1940 році, після початку Другої світової війни. Сьогодні настала черга зробити наступний крок у викритті тоталітарного сталінського режиму та перейти до нових рубежів відтворення історичної пам’яті. Цілком логічно, що такі ініціативи СБУ сягають вже за межі України та набувають міжнародного розмаху, адже така робота дуже потрібна не лише українському суспільству, а й в країнах Європи теж мають знати всю правду про ті страшні часи. Треба відмітити, що із всіх спецслужб на пострадянському просторі саме Служба безпеки України почала масштабно розсекречувати свої архіви та доводити правду до суспільства. І те, що така робота високо оцінена на міжнародному рівні, адже страшну правду про голодомор та сталінські репресії знають тепер у всьому світі, що зайвий раз підкреслює важливість та своєчасність цієї роботи. Важливу роль в цьому процесі відіграє багатий дипломатичний досвіт Голови СБУ Валентина Наливайченка для налагодження нових контактів з іноземними партнерами, які допомагають у цій справі. Все це свідчить, що в нашій державі дійсно з’являється спецслужба європейського зразка. Тож варто сподіватися, що робота у цьому напрямку не зупинятиметься і міжнародне суспільство зможе незабаром дізнатися про всі злодіяння тих часів, а в історії України більше не залишиться «білих плям» та подій, уявлення про які базуються на вигадках сталінських пропагандистів. Отже ініціативи СБУ, які дедалі мають все більшу масштабність, дають обнадійливі сигнали українській нації про те, що епоха історичної брехні для України закінчилась.



Ваше сообщение

(jpg, gif, png) Для вставки фото с io.ua вписывайте URL адрес страницы с ним (https://io.ua/№№№№№№)
URL адреса автоматически преобразовываются в гиперссылки.
Ссылка на видео YouTube вида https://youtu.be/11-ти_значный_код_видео преобразовывается в плеер YouTube
Имя